Виселення/вселення в жиле приміщення

Прописка не означає володіння житлом. Зняття з реєстрації, або «виписка» особи, не означає, що вона втратила право користуватися житлом. Припинення сімейних відносин з власником житлового приміщення не позбавляє права користування займаним приміщенням.

Зняття з реєстрації відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» здійснюється на підставі:

1) заяви особи або її представника, яку подають до органу реєстрації;

2) судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

3) свідоцтва про смерть;

4) паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

5) інших документів, які свідчать про припинення:

• підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
• підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
• підстав на право користування житловим приміщенням.

За згодою власника будинку або квартири член його сім’ї у праві вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згоди не потрібно. Тобто якщо власник не давав дозвіл на вселення інших членів сім’ї, наприклад невістки, у такої особи немає права на проживання.

Іноді з житлового приміщення не бажають виселятися колишні власники або члени сім’ї колишнього власника. Але втрата права власності передбачає втрату права проживання. Тож якщо особи не мають права проживання і їхнє вселення відбулося незаконно або з порушенням встановленого порядку вселення, це є підставою для виселення.

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у тому випадку, коли член сім’ї відсутній без поважних причин понад один рік.

Примусове виселення

Відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР, члени сім’ї власника жилого будинку або квартири, які проживають разом з ним у будинку чи квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку чи квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Варто пам’ятати, що якщо родичі власника житла, незважаючи на його наполягання, не бажають виселятися, виселити їх примусово неможливо.

Виселення громадян без надання іншого житлового приміщення можливе тільки на підставі статті 116 Житлового кодексу Української РСР, а саме: якщо член сім’ї систематично руйнує чи псує житлове приміщення або використовує його не за призначенням, систематично порушує правила спільного проживання, що робить для інших  умови проживання з ним в одній квартирі чи в одному будинку не можливими. Якщо заходи запобігання і громадського впливу на такого члена сім’ї виявилися марними, його можна виселити без надання іншого приміщення для проживання. Пам’ятайте, що перераховані факти суду потрібно підтвердити доказами.

Як бачимо, виселити родича не так вже просто, для цього, щонайменше, потрібно мати конкретні факти, що будуть підставою для виселення. Тому часто люди вдаються до схеми формального продажу квартири своїй довіреній особі і подальшого виселення через суд небажаних мешканців. Після того, як цих осіб прогнали з квартири, третя особа повертає квартиру власнику на підставі договору дарування або іншого цивільно-правого договору.

Виписати людину з помешкання можна добровільно або примусово. Якщо примусово, то тільки через суд шляхом подачі відповідної позовної заяви. У позовній заяві варто просити визнати особу такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. До позову необхідно додати, як мінімум, документи, що посвідчують право власності на житлове приміщення, а також документи, що підтверджують наявність підстав для визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.