В Україні власність у родині існує в двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з них. Саме спільна власність підлягає поділу між подружжям, зокрема під час розлучення.
Якщо звернутися до статті 368 Цивільного кодексу України, то спільна сумісна власність – це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності, тоді як у спільній частковій власності частки кожного визначені.
У свою чергу стаття 60 Сімейного кодексу України говорить, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). До спільної сумісної власності подружжя належать також доходи: заробітна плата, пенсія, стипендія тощо.
Крім того, відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини / чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя (наприклад, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, що належить другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним), воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування та деяких інших винятків, описаних нижче, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один з подружжя мав особисті заощадження до шлюбу, а в шлюбі придбав автомобіль, то в разі спору він може визнати його особистою власністю. Звичайно, всі спірні моменти вирішуються в суді.
Особистою приватною власністю дружини / чоловіка є:
Розпорядження спільним майном після розлучення здійснюється за взаємною згодою колишнього подружжя. Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено як під час існування шлюбу, так і в процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Тож необов’язково розлучатися, щоб розділити майно. І не обов’язково при розлученні ділити майно.
Термін позовної давності на подання заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення становить три роки. Нагадаємо, що позовна давність – це термін, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Добровільний і судовий порядок поділу майна подружжя
Так, згідно з частиною другою статті 69 Сімейного кодексу України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя, повинен бути нотаріально посвідчений. Стаття 182 Цивільного кодексу України зі свого боку передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість і угод з нерухомістю, які поширюються також на операції з участю подружжя.
Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначені в шлюбному договорі. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час, як умови шлюбного договору можуть стосуватися «майбутнього» майна подружжя, яке відсутнє на момент укладення договору. Нагадаємо, на відміну від деяких держав, в Україні шлюбний договір може стосуватися тільки майнових прав подружжя або майбутнього подружжя – наречених.
Якщо між подружжям виникла суперечка щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий. Для звернення до суду з цим питанням необхідно скласти позов, де позивачем виступатиме один з подружжя, а відповідачем інший, або спільну заяву подружжя про поділ майна.
Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, що належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їхніх кредиторських вимог та боргових зобов’язань. Суд також визначає розмір часток подружжя в праві на майно і тільки після цього здійснює безпосередньо поділ відповідно до встановлених часток.
Відповідно до частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується зокрема шляхом:
Сімейне законодавство встановило кілька способів поділу майна подружжя
По-перше, суд може винести рішення про поділ майна в натурі. Такий спосіб застосовується, якщо речі можна розділити без втрати їхнього цільового призначення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя вартість його частки у цьому майні.
Суди можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як поділ речей між подружжям з урахуванням їхньої вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні. Такий спосіб поділу на сьогодні є найбільш поширеним. У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію. Наприклад, одне майно розділити в натурі, інше передати одному з подружжя з присудженням другому компенсації. Важливо відзначити, що вартість речей, які підлягають поділу, визначається на момент розгляду спору судом.
Частина друга статті 70 Сімейного кодексу України встановила, що під час розгляду такої категорії справ суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, особливо якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
За рішенням суду частка майна одного з подружжя також може бути збільшена, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітній син або дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Важливо пам’ятати, що діти не набувають право власності на нажите в родині майно, але інтереси дітей враховуються судом при розподілі майна подружжя.
За загальним правилом набуте подружжям майно ділиться порівну між ними (якщо подружжя не домовилось про інше), але й борги діляться також порівну. Розподіл боргів здійснюється за тими самими правилами, що і майна. Якщо спільно набута квартира перебуває в іпотеці, це не перешкоджає її поділу між подружжям. Але на практиці поділ іпотечної квартири ускладнюється тим, що доводиться ділити не тільки майно, а й обов’язки. До того ж, крім інтересу подружжя, присутній інтерес третьої особи – банківської установи.
Що робити, якщо шлюб не був офіційним?
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Тобто сімейне законодавство, по-перше, визнає спільне проживання «цивільним шлюбом» підставою для виникнення в такої пари права спільної сумісної власності на майно, придбане за час спільного проживання. По-друге, допускає укладення договору між чоловіком і жінкою, що проживають сім’єю без реєстрації шлюбу щодо майна. Водночас необхідно зазначити, що шлюбний договір такі особи укласти не можуть, оскільки таке право українським законодавством передбачено для осіб, що зареєстрували шлюб, або осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
Звичайно, факт спільного проживання сім’єю має бути доведений і визнаний в суді. Насамперед суду необхідно буде підтвердити такі обставини:
Якщо зазначене буде доведено, то суд визнає майно, придбане за час існування «цивільного» шлюбу, спільним сумісним, а також зможе здійснити його поділ.
Проте в справах про поділ майна потрібен діалог між подружжям або колишнім подружжям. Саме діалог допомагає вирішити питання конструктивно, з найменшими втратами нервів і часу обох сторін. Але незважаючи на те, що «поганий мир краще за добру війну», домовлятися на шкоду власним інтересам або інтересам дітей також не варто. Якщо справа стосується прав та інтересів при поділі майна, зокрема у випадку розлучення, незамінним буде юрист, який переведе конфлікт у правове русло і вирішить його цивілізованим шляхом.